Дитячий будинок сімейного типу - родини Кузнецових

Кількість вихованців: 13 дітей, віком 3 - 19 років
Контактна особа: Кузнецова Ольга Василівна, Кузнецов Дмитро Федорович

ДБСТ створений 1 червня 2007 року. Батьки-вихователі: Ольга Василівна -1976р.н., Дмитро Федорович -1974р.н..

На даний час у родині виховуються 13 дітей:

Дмитро  1991р.н., Анатолій 1991р.н., Яна 1991р.н., Лідія 1994р.н., Юлія 1995р.н., Валерія 1996р.н., Олена 1997р.н., Олександра , 1999р.н., Маріам 2001р.н., Владислав 2002р.н., Ганна  2003р.н., Олексій 2003р.н., Дарина 2006р.н.

История нашей семьи 2007-2011 г.г.

Adobe Flash Player not installed or older than 9.0.115!

Поздравления от детей папе :

Adobe Flash Player not installed or older than 9.0.115!

Выступает Юлия и Лидия:

Adobe Flash Player not installed or older than 9.0.115!

Поздравления волонтеров 2011 год:

Adobe Flash Player not installed or older than 9.0.115!

Наші потреби:

Разові:

• оргтехніка: комп'ютер - 1 шт.
• автотранспорт:потрібен ремонт мікроавтобуса
• господарчий інвентар: електропилка
• мобільні телефони - 3 шт.

Постійні:

• м'який інвентар: постільна білизна
• кошти: на утеплення будинку, та заміну даху
• РОДИНА МРІЄ ПРО ПОСТІЙНОГО СПОНСОРА

Спогади мами Олі:
Ох, серце, яке ти буваєш різне – сильне і слабке. Дивовижна штука – ці почуття… Знаєте, я досі пам'ятаю автопробіг 2006 року. За всю поїздку ми побачили 1500 дітей. І хто мені скаже, чому кожен із нас, повернувшись додому, згадував якусь окрему дитину. Чому досі, коли я переглядаю фотографії, у мене завмирає серце… З того часу минуло 3 роки. Я бувала у різних дитбудинках, Будинках Малютки і в дитячій лікарні, в палаті з «відмовничками» – і мабуть у мене, ніби у лікарів, вже випрацювався емоційний імунітет. Така собі захисна стіна, що не дозволяє почуттям виходити назовні. І це не байдужість, ні. Просто, коли ти розумієш, що не можеш допомогти всім і одразу, після божевільного розпачу настає момент просвітлення. І ти спокійно й холоднокровно починаєш щось робити – поступово, крок за кроком... Але у кожного, звісна річ, власний шлях.

Я бажаю всім Здоров'я, Добра, Любові, СпівЧуття та Людяності,  може тоді нам з вами вдасться відродити нашу культуру. І вона очиститься від бруду, вульґарності, і наші діти не будуть змушені нишпорити по сміттєвих баках та каналізаціях…
Наша  історія може стати відправною точкою для тих, хто хотів би взяти у свою сім'ю на виховання нову людину, але його роздирають сумніви. Для тих, хто не вірить, що Любов і Добро у житті все-таки є і найчастіше саме вони перемагають. І просто для тих, хто зневірився і перебуває у відчаї!

Хтось скаже про нас – «божевільні», хтось «святі», хтось підозрюватиме якийсь негаразд, а хтось просто не повірить. Але факт залишається фактом. Протягом останніх двох з половиною років ми, батьки чотирирічного Льоші та восьмимісячної Даші, прийняли у свою сім'ю десять дітей,  позбавлених батьківської опіки. Тепер у нашому дитячому будинку сімейного типу живе дванадцять дітей.
Ідея розширення сім'ї належала моєму чоловікові Дмитру. Йому дуже хотілося ще одну дитину, а мені лікарі заборонили народжувати третю. Перше питання, що крутиться в голові, – навіщо так багато? А ми і не збирались брати стількох дітей. Так вийшло. Спочатку захотіли взяти братика для нашого Льоші. Хлопчиків відповідного віку не було, і нам запропонували удочерити 10-річну Оленку (це наше янголятко – дуже добре і наївне).  За кілька днів, коли Оленка, поживши у нас, погодилась залишитись, чоловік поїхав в інтернат забирати її документи. Зателефонував звідти і запитує: «Пригадуєш, ми хотіли братика для Льоші? Я знайшов. Тільки ти сядь, будь ласка. Йому 16 років і він циган».

Так у нас з'явився Діма (наш благородний джентльмен). Тоді ж ми взяли 4-річну Ганнусю, опікунів якої позбавили прав. За місяць ми помітили сум в очах нашого дорослого сина. Його названа сестра Яна не хотіла залишатися без нього в інтернаті. Так у нас з'явилась 16-річна Яна (ощадлива і хазяйновита) та її подруга 13-річна Ліда (серйозна, вдумлива не по роках і прекрасна господиня).
Трошки згодом Ліда розповіла, що у неї є молодша 7-річна сестра Саша. Ми просто зателефонували їй дізнатися, як справи. Після того, як Саша з дитячою безпосердністю запитала:   «Мамо, коли ти мене вже забереш?» – її доля була вирішена.  Потім, аби Діма не нудьгував серед дівочого царства, вирішили знайти йому справжнього друга. Так у нас з'явився 16-річний Толік (улюбленець наших дівчат). А потім, за півроку, ми забрали подругу та однокласницю Ліди – 13-річну Юлю (наша невгамовна реготушка). Трошки згодом виявилось, що у неї є молодший 6-річний братик Владик.  А зовсім недавно наша родина поповнилася ще на одну дитину – восьмирічну Маріам,  яка також потребувала батьківської любові та турботи.

Взагалі, як говорила моя бабуся, «человек предполагает, а Бог располагает». Так все і сталося. Зараз у нас три студенти, які приїздять до нас на вихідні – Яна, Діма і Толік. Їм уже по 19 років. А також вісім школярів (три з них – першокласники) і 3-річна Дашка – найрозбалуваніша.

За ці 2 з половиною роки наша родина дуже змінилася.  І все це завдяки нашим дітям. Наші діти дуже різні: і за характером, і за інтересами. У кожного з них своя доля, свій життєвий досвід, який зовсім не радісний. Ми намагаємося не нагадувати їм про їх минуле, а навпаки заповнити їх життя цікавими радісними моментами.

Щира та наївна у нас Оленка.  ЇЇ люблять всі діти і вона їх. Вона дуже подільчива, особливо з молодшими. І не дарма вона мріє стати вчителькою.  Спокійна, врівноважена, терпляча до недоліків оточуючих, вона завжди прийде на допомогу. За ці 2 з половиною років Оленка розквітла наче квітка. Іноді ми сідаємо всією нашою родиною і з усмішкою згадуємо, якими вони були, коли приїхали до нас. А потім дивимось на наших молодших і намагаємося уявити, якими виростуть вони.  За цей час наші дорослі діти також змінились  і вже розкрили свої таланти.                   

Наприклад,  16-річна Ліда відкрила в собі чудові лідерські та організаторські здібності. І ось уже рік є президентом школи. Між тім, вона чудово співає, що і засвідчують її дипломи, отримані на Всеукраїнських фестивалях. Крім цього наша Ліда приймає активну участь у житті школи, гарно малює стенгазети.  І при цьому, це не заважає їй добре навчатись. За характером вона активна, принципова, відповідальна, серйозна.  А вдома – мила, весела ,добра та гарна помічниця.

А наша 15-річна Юля змінилася на всі 100 відсотків. З худесенької  дуже скромної невпевненої  в собі дівчинки вона перетворилася на  дуже яскраву веселу красуню.  В тому році вона була нагороджена титулом «Міс Осінь – 2009» смт Горностаївка та « Міс глядацьких симпатій» м. Одеса.  Це не заважає їй займати призові місця в спортивних змаганнях і гарно співати. Вдома вона дуже активна та говірка.  Любить бавитись з нашими молодшими дітьми. А за характером – весела, радісна, доброзичлива та ласкава,  мов кошеня.

Наші найдоросліші 19-річні входять в доросле життя, навчаючись  у місті Херсоні.  Але на вихідні та святкові дні вони приїздять додому і заповнюють наш будиночок своїми розповідями про самостійне життя.  А як чекають на них наші молодші діти!!!!!  Ще б пак!  Вони ж завжди і пограються, і пояснять, і допоможуть.  І завжди з подарунками. Натомість молодші  з повагою ставляться до них,  дослухаючись до кожного  їхнього слова.

Ми дуже сподіваємося, що Бог допоможе нам в цій нелегкій, але богоугодній справі.  Адже ми щиро хочемо, щоб дітей з таким не дитячим жахливим життєвим досвідом стало менше.  Ми віримо, що пройдуть роки і у всіх наших дітях залишаться лише приємні спогади про дитинство. І вони зможуть створити свої справжні щасливі родини.