Skip to content
Звузити екран Розширити екран Автоматизувати екран Збільшити розмір шрифта Зменшити розмір шрифта Звичайний розмір шрифта Sitemap Голубий колір сайту Рожевий колір сайту Зелений колір сайту

Всеукраїнська громадська організація 'Асоціація - Моя Родина', УКРАЇНА БЕЗ СИРІТ


Ukrainian (UA)English (United Kingdom)German (DE)

Відео фільм - Моя родина


Опубліковано для перегляду відео фільм, який було знято в межах спільного проекту Посольства США в Україні та Всеукраїнської Громадської Організації "Асоціації - Моя Родина".

"Посилення потенціалу прийомних батьків та батьків вихователей шляхом розвитку практичних навичок виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, влаштованих на державне утримання в їхні родини".
Фільм розміщено у розділі "ПРО АСОЦІАЦІЮ".

Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона. (Рим.13:8)

Дитячий будинок сімейного типу - Родини Ярош

Друк
Дитячі будинки сімейного типу - Львівська
Автор
Ярош Наталія Богданівна
  

Кількість дітей: 14 дітей.
Контактна особа: Ярош Наталія Богданівна, Ярош Юрій Васильович

У 1978 році загинув тато Наталі Ярош від електротравми, саме з цього усе почалось, це був новий бракований пилосос, тато впав мамі на руки. Тата ми похоронили, а мама дістала клінічну смерть і її підключили до апаратів.

Після похорону татові родичі взяли Наталю (8 - років і брата Василя – 13 - років) і повезли в інтернат, бо дуже їм хотілось нашого помешкання і машини, а за нас нікому було дбати. Але по дорозі в інтернат мій брат взяв мене притулив до себе і ми вистрибнули з тої машини, яка прямувала в інтернат.

Ми втекли до бабусі. Так і жили з бабусею. А через три місяці сталось чудо, наша мама прийшла до свідомості після клінічної смерті. Було важко жити і мама взяла квартирантку. Квартирантка народила дитину і покинула її в сиротинці (мама про це тоді не знала).
У 1980 році я, Ярош Наталя - мала 10 років і мамі зателефонували з сиротинця і розповіли про покинуту дитинку і ми пішли у сиротинець відвідати цього хлопчика.

З цього часу ці діточки у ліжечках стояли у моїх очах усе моє життя. Ще тоді я зрозуміла, що коли я виросту то заберу собі цих покинутих дітей.

Коли ми одружились (Юра і Наталя) у нас народилось два сини Богдан і Василь.
У 90-х роках ми з чоловіком працювали на пекарні і кожного ранку діти бігали за Юрою і просили хліба - тоді на Україні було дуже багато «дітей вулиці». Спілкуючись з тими діточками ми зрозуміли, що потрібно щось міняти.

Чотири роки ми ходили з просьбами, щоб нам дали дозвіл прийняти у сім’ю сиріт. У 2006 році ми створили дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ).

На цей час у нас вже був Іванко з Херсонської області, його виховувала бабуся з дідусем, а після смерті бабусі Іванко жив у страшних злиднях з дідусем. В Івана є старший братик але його виховує рідний тато. Коли Іванко був маленький його братик викинув на смітник, який горів і Іванчик був сильно опечений. У нього сильно помітні опіки на руці і він комплексує, що усі це бачать. Іванко дуже добрий і старанний-закінчив школу ім. Соломії Крушельницької - грає на кларнеті і фортепіано. На даний час він студент. Іванко у ранньому віці (у періоді до одного року) сильно голодував, бо жив з мамою, яка про нього не дбала. Вона його зачиняла на 2-3 дні і дитина була сама (тому у нього розвинувся синдром голодування).

Після Іванка ми взяли Світлану. Вона кругла сирота, її мама померла, а тато її і ще чотирьох старших братів і сестер роздав по інтернатах. Пізніше цей горе-тато помер.

Світлана була дуже занедбана, не знала у п’ять років, що таке яблуко. Вона часто розповідає, як її били в інтернаті палкою по голові. Коли ми взяли Світлану вона була побитою і всього боялась, було щось перебите у голові і у неї цілодобово капали сльози - було неможливо дивитись на цю дитинку. Але це вже в минулому. Тепер вона весела і щаслива дівчинка. Вона грає на фортепіано і співає. У 2008 році співала з Володимиром Гришком (це оперний співак) у Львівському оперному театрі і зайняла перше місце по області, а у 2009 році стала дипломанткою академічного співу (перше місце по Україні). До сьогодні Світлана співає і займається вокалом,дуже гарно вчиться і надзвичайно добра людина. Світлана дуже вразлива і коли її почали ображати в школі, що вона сирота і почали знущатись над нею нам довелось її перевезти у іншу школу (це трапляється дуже часто з нашими дітьми).

Після Світлани ми взяли Зоряну, Павла, Олену, Ірину, Марічку, Іванка (молодшого) - усіх разом з різних інтернатів. А через рік, ми знайшли Зоряночки сестричку - Юлю. В усіх цих маленьких діточок було дуже тяжке і страшне минуле це – голод (діти були опухлі з голоду,лікарі поставили діагноз: дистрофія другої степені), їх били ланцюгами, знущалися і т.д.

Марічка,Зоряна і Павло є діти-інваліди з дитинства. Іра закінчила школу мистецтва і грає на фортепіано. Юля також закінчила художню школу. Діти дуже люблять ходити до церкви і займаються у катехитичній школі у церкві Св. Йосафат у місті Львові.

Через три роки нам розповіли про дівчинку, яка живе в притулку і всім розповідає що вона живе з татом і мамою. Це наша Анастасія, вона в притулок потрапила з неблагополучної родини з діагнозом: “дитина-Мауглі”. Тепер Настя ходить у звичайну школу, її усі люблять,має багато друзів і вільно говорить італійською мовою, хоча з здоров’ям є дуже багато проблем які нам ще потрібно долати.

В 2013 році ми вирішили ще забрати Настуню, яка мала переходити з сиротинця у школу-інтернат. Ми свідомо розуміли що там ця дитина пропаде і так ми знову збільшили свою родину ще на одну прекрасну, веселу дівчинку.

В 2014 році діти всі почали в родині говорити про маленьку дитинку, просили нас , що дуже мріють про малечу в домі. От ми пішли на пошуки маленької дівчинки, яка б потребувала родинного тепла і любові. Пройшов час і працівники служби у справах дітей нас повідомили про дівчинку і ми усі разом поїхали до неї, але було безліч неприємних перешкод, щоб забрати дитину до нас і ми повернулись додому без малечі. Тоді ми ще не розуміли чому такі перешкоди, а Господь мав на нас і на іншу дитину вже тоді абсолютно інші плани. Пройшло декілька днів і нам розповіли, що є маленький хлопчик, якого ніхто не хоче всиновити (усі усиновителі відмовляються), бо він дуже хворий і скоро помре.

наш Юрчик   наш Юрчик наш Юрчик наш Юрчик

Усі нас відмовляли, говорили для чого вам така хвора дитина. Але ми почувши про маленького хворого хлопчика не могли ні спати ні спокійно жити, ми з дітьми про нього говорили і всі розуміли, що якщо його не рятувати то він бідолашний помре. Зранку ми поїхали і забрали Юрчика. Він притулився до нас і дуже важко дихав. Тіло дитини було все сіро-синього кольору. Йому 2 рочки, але він ще не вміє ходити. Ми одразу повезли його до медиків, які призначили операцію на серце. Господь нам послав надзвичайного лікаря – це лікар від Бога, який його прооперував і наш Юрчик отримав шанс на життя. Саме тоді ми зрозуміли, що Господь від нас очікував опіки для Юрчика. Це була неймовірна радість для нас усіх і ми всі розуміли, що нема нічого кращого як врятоване життя цього маленького чоловічка.

Наші діти:
1/Богдан-1988р.нар
2/Василь-1990
3/Іван(старший)-1998
4/Світлана-2000
5/Зоряна-2002
6/Павло-2002
7/Олена-2003
8/Іра-1998
9/Марічка-2002
10/Іван(молодший)-2001
11/Юля-1996
12/Анастасія-Тереза-2000
13/Анастасія-Марія-2005
14/Юрчик-2012

 

Останні фото:

Останні фото   Останні фото Останні фото Останні фото

Останні фото Останні фото Останні фото Останні фото

Останні фото Останні фото Останні фото

 

Останнє оновлення на Вівторок, 24 Січень 2017, 14:35
 

Хто нас відвідує!