Skip to content
Звузити екран Розширити екран Автоматизувати екран Збільшити розмір шрифта Зменшити розмір шрифта Звичайний розмір шрифта Sitemap Голубий колір сайту Рожевий колір сайту Зелений колір сайту

Всеукраїнська громадська організація 'Асоціація - Моя Родина', УКРАЇНА БЕЗ СИРІТ


Ukrainian (UA)English (United Kingdom)German (DE)

Установчі документи (фото-копії)

У розділі "Про Асоціацію", категорія "Установчі документи" викладено установчі документи:

1. Свідоцтво про реєстрацію Асоціації. 2. Довідка з ДПІ про неприбутковість Асоціації. Подивитися можна тут

Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго! Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного пошаною! (Рим.12:9,10)

Дитячий будинок сімейного типу - родини Мартинових

Друк
Дитячі будинки сімейного типу - Одеська
Автор
Мартинова Галина Степанівна
  

Кількість вихованців, їх вік і стать: 18 дітей, віком 7 - 17 років
Контактна особа: Мартинова Галина Степанівна

ДБСТ створений у серпні 2004 року. Мама: Галина Степанівна -1957р.н. самотужки виховує 18 дітей: Анастасія -1991р.н., Сергій -1992р.н., Ольга -1992р.н., Світлана -1994р.н., Влада -1994р.н., Мартин -1994р.н., Денис -1994р.н., Іван -1994р.н., Наталія -1995р.н., Катерина -1995р.н., Олена -1997р.н., Едгар -1997р.н., Лакі -1998р.н., Лариса -1999р.н., Сабіна -1999р.н., Емілі -2000р.н., Аміна -2001р.н., Андрій -2002р.н..

 

Біографія Галини Мартинової

Народилася Галина в серпні 1957 року. Батько її, Степан Семенович, був істориком. Мати її, Ірина Михайлівна, - донька болгарського революціонера, народного героя Мартинова Мартіна Мітєва. Втікши від переслідувань королівських жандармів, в кінці 20-х рр.. в Радянську Україну, він закінчив партшколу, а потім і Московський Університет. Став, пізніше, головою сільської ради, організував дитячий будинок для дітей- сиріт туди ж він таємно приймав дітей із розкулачених сімей. Його рідні діти виховувались разом із прийомними, разом пережили голод 30-х рр., А в 1937 р., по скаргам Мартін заарештований і розстріляний за обвинуваченням в «приховуванні кулацьких елементів», а саме – дітей.

Галина успадкувала від діда Мартіна не тільки прізвище, але й глибоке стремління до справедливості, палке бажання допомогти тому, хто нещасний.

З 7-ми літнього віку вона стала няньчити дворових тварин і сусідських дітей. Матері довіряли своїх немовлят першокласниці з впевненістю, що їм буде наданий належний догляд. В 10 років вона стала слідкувати і доглядати за тваринами в зоопарку в якості юнната, без страху увійшовши в будь- яку клітку, будь там лисиця чи ведмідь.

Шкільні кишенькові гроші вона витрачала на своїх домашніх улюбленців.

Після закінчення школи, прочитавши «Як гартувалася сталь», вона вирішила ознайомитись з роботою на заводі. Там їй не дуже припало до душі і вона влаштувалась в дитячий садок вихователем молодшої групи. Її дуже полюбили діти, котрим вона віддавалась всією душею. До цих пір деякі її вихованці впізнають її на вулиці та приходять у гості зі своїми дітьми.

У дитячому садку Галина впевнилась, що всі труднощі у дітей виникають саме в неблагополучній сім’ї і вірні навички, привиті в садку, залишаються тільки згадкою, якщо їх не підтримують вдома. Так вперше почались з’являтися думки про переваги сімейного виховання над державним. Після цього Галина влаштувалась працювати в тубсанаторії «Малютка». Діти з нетерпінням чекали її зміни, так покохали молоду нянечку. Тут Галина пропрацювала до заміжжя і декретної відпустки.

Ще на заводі Галину за комсомольським дорученням направили працювати позаштатним співробітником дитячої кімнати міліції Київського району для шефства над тяжкими підлітками. Багатьом вона допомогла позбутися від поганих звичок, змінити свій спосіб життя.

В 1982 р, вийшовши заміж, Галина народила дочку Віолетту. В пологовому будинку Галина познайомилась зі студенткою із Болгарії на честь якої назвала свою доньку. Вона також народила доньку та назвала її Надіною. Надіна та маленька Віолетта виховувались як сестри і жили у Галини в сім`ї чотири роки. Потім Болгарська сестричка поїхала зі своєю мамою в Болгарію, а дочка Галини дуже тяжко переживала розлуку. Ця обставина, внесла ідею взяти у сім`ю прийомну дитину – дівчинку, такого ж віку як Надіна, але доля розпорядилася інакше. І поки Галина шукала доньку, вона усиновила ще 4-х хлопчиків. Так у 1984 р., з’явився Лучезар, страждаючий хронічним незасвоєнням молочних продуктів, через недолік ферментів. Послаблена дитина в семимісячному віці важила 4 кг. і не тримала голову. Лікарі обіцяли, що він тільки з 3-х років зможе сидіти.

Чого коштувало витягнути дитину з того світу, можливо тільки уявити. Через півроку шкіра Лучика почала темніти, він виявився темношкірим. Чоловік Галини заявив – чи я, чи він. Галина вибрала сина, вважаючи ультиматум чоловіка зрадницьким. А зараз Лучезар закінчив Одеський національний університет.

Після розлучення з Надіною, дуже страждала Віолетта і Галина, завзято шукала ще одну доньку у дитячому будинку. Там дівчат не було, але Галину одразу же «впізнав» 6-ти річний Віталік, обійняв її і сказав, що вона – його мати. У дитини був складний психіатричний діагноз і його направляли в Балтійський інтернат для розумово відсталих.

Слава Богу, це була тільки педагогічна занедбаність і тепер 27-ми річний Віталік закінчив навчання в Педагогічному університеті, став не поганим художником та працює за фахом.

Пошуки сестри для Віолетти продовжувалися, але один за одним в сім’ї з’являлись хлопчики: Мартинов Дмитро і Мартинов Сашко. І тільки в 1988 р. в сім’ї опинилася 2-х річна Вероніка. Кожна дитина потребувала цілодобового ретельного материнського і медичного догляду, без чого вони, безумовно, загинули б, або їх стан міг би стати загрозою для життя. І, напевно, наслідки позначаються по сьогоднішній день, діти, які виросли не можуть похвалитися блискучим здоров’ям за різними параметрами.

Одже, к кінцю 80-х років, сім`я Мартинових складалась із шости дітей, однієї мами, однієї бабусі і деяких домашніх тварин. У цей час в місті з`явився Центр милосердя в Приморському р-ні. Сестри милосердя стали приймати участь в долі Галини та її дітей. Коли ж в Центр попадали молоді матері-одиночки з важкими долями, які не мали коштів на існування з дітьми, тоді Галина допомагала їм влаштувати життя: брала їх до сім`ї, няньчила дітей, допомагала продуктами, лікуванням та грошима.

Протягом всього часу, поки Галина ростила маленьких, вона продовжувала виховувати в своїй сім`ї тимчасових дітей і підлітків, котрі попадали до неї по різним причинам в критичному стані. Кожного вона витягувала з тяжкого стресу, допомагала стати на ноги, тепер вони працюють, мають сім`ї і приходять у гості.

У 1994р. народилися близнюки Мартин і Влада. Їм поставили тяжкий діагноз, але Галина змогла їх вивести із тяжкого стану.

У 1999р. в одному із монастирів Одеси помер робітник, Олег Коденчук, і після нього залишилось четверо дітей віком від 4-х до 14-ти років (Аза, Богдан, Іван і Катерина). З величезними труднощами вдалось зробити на них опіку. Діти були дуже травмовані, і ті, хто знав їх тоді, не був впевнений в повному успіху їх виховання. Зараз двоє старших закінчили Одеський національний університет. Слід за Коденчуками, в тому ж 1999році, з`явилися двоє дітей у віці від 1.5 до 2.5років, із дружелюбної нам країни Нігерії по прізвищу Ідіаке. Зараз старшому Еріку 12років, Лакі-11років, а в 2001році з`явилась сестричка Ідіаке Емілі. Їй незабаром буде 9років. Їх поступово доносила мама-одеситка, почувши, що є така безвідмовна Галина. Ці діти також багато випробували такого, про що зі страхом тепер згадують. Після довгих 8 років походжень із кабінету в кабінет, Галині все ж таки вдалося на цих дітей оформити опіку.

Приблизно в цей час, в парку Ілліча, Галина побачила 9-ти річного хлопчика, котрого, по його словам, його старша сестра залишила в парку. Сергій Христич потрапив в Одесу з Березівки, залишившись без догляду своєї мами, котра страждає наркозалежністью і турбекульозом. Сестра Сергія, Христина, не змогла вжитися у Галини в сім`ї, так як всі вчаться, і дотримуються ряд чітких моральних принципів, в тому числі: не палити, не красти, не лихословити, не пити спиртні напої, не брехати, допомагати старшим і малим. Все це потребує певних душевних зусиль і часто виправитися, нажаль,зіпсованій дитині не під силу навіть за допомогою дорослого. Галинин дім, перш за все, це- сім`я, де двері відкриті добрим і чесним людям. Насильство не може мати місця. В долі Христини трапився надлом психіки і без специфічної допомоги діти такого роду не можуть стати повноцінними людьми. Для таких дітей необхідно створювати Центри психологічної і медичної адаптації з сімейним принципом виховання, з відповідним рівнем спеціалістів, які направляють дітей в сімейні дитячі будинки. Інакше виростить потужна кримінальна прослойка, загрозлива для нормального життя суспільства.

В 2001р. Галина стала головою міської громадської організації «Мій дім – моя сім`я», створеної для залучення громадськості к рішенням проблем дітей – сирот. Потім, маючи на увазі допомогу не тільки нужденним дітям міста, але й області, Галина стала Президентом благодійного фонду «Наш світ».

В 2005р. в селі Долинському Ананівського района Одеської області, де діти звичайно живуть все літо, сім`я поповнилась ще чотирма дівчатами, Александровими: Олею, Світланою, Оленою і Корніцовою Анастасією, котрі виявилися в жахливому сімейному становищу навіть без свідоцтв про народження. Їх батьки, нажаль, не мають можливості утримувати і виховувати своїх дітей.

Зимою 2006р. в 17-ти градусний мороз, у 2-й годині ночі була знайдена 3-х літня дівчина Аміна Гармашова, котра була дуже хвора і налякана. Її також прийняли в цю унікальну сім`ю. У кожної дитини Галини є своя сумна історія з добрим кінцем. Але однодумців у неї дуже мало, що навіть неможливо здійснити її чудовий проект «Дитячого села», котрий міг би вирішити питання багатьох сиріт Одеси та області. Де б прийомні сім`ї і ДБСТ могли б об`єднати свої зусилля для благодійної цілі. Врятувати дітей від сирітства і затримати вивіз дітей з України. Діти наше майбутнє і ми не повинні його позбутися.

Наш фонд відкритий для співробітництва зі всіма людьми, котрим небайдужа доля нічийних дітей. Наша сім`я – показовий приклад того, що при вірному сімейному вихованні можливо досягти серйозних успіхів у справі становлення повноцінної особистості. Ми сподіваємось переконати всіх, хто відповідає за життя дітей, що залишилися без батьківської турботи, що праці навколо предостатньо, було б бажання.



Останнє оновлення на Середа, 19 Жовтень 2011, 14:23
 

Хто нас відвідує!