Skip to content
Звузити екран Розширити екран Автоматизувати екран Збільшити розмір шрифта Зменшити розмір шрифта Звичайний розмір шрифта Sitemap Голубий колір сайту Рожевий колір сайту Зелений колір сайту

Всеукраїнська громадська організація 'Асоціація - Моя Родина', УКРАЇНА БЕЗ СИРІТ


Ukrainian (UA)English (United Kingdom)German (DE)

Відео фільм - Моя родина


Опубліковано для перегляду відео фільм, який було знято в межах спільного проекту Посольства США в Україні та Всеукраїнської Громадської Організації "Асоціації - Моя Родина".

"Посилення потенціалу прийомних батьків та батьків вихователей шляхом розвитку практичних навичок виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, влаштованих на державне утримання в їхні родини".
Фільм розміщено у розділі "ПРО АСОЦІАЦІЮ".

Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя. (Пр.17:19)

Дитячий будинок сімейного типу - родини Посипанка

Друк
Дитячі будинки сімейного типу - Закарпатська
Автор
Посипанка Йосиф Емерикович
  

Кількість вихованців, їх вік і стать: 8 дітей віком від 4-14р. 6 хлопців, 2 дівчат
 Контактна особа: Посипанка Йосиф Емерикович, Посипанка Єлізавета Тітусівна

ДБСТ створений у липні 2007 року. Батьки-вихователі: Єлізавета Тітусівна -1978р.н., Йосиф Емерикович -1979р.н..

На даний час у родині виховуються 8 дітей: Владислава -1996р.н., Михайло -1997р.н., Олександр -1997р.н.,  Павло -1998р.н., Василина -2001р.н., Михайло -2002р.н., Василь -2002р.н., Дмитро -2006р.н..


ПОТРЕБИ
Разові:

  • постільна білизна
  • дитячий ігровий майданчик
  • настільний теніс
  • дитяча література
  • посудомийна машина

 

        Офіційне відкриття нашого ДБСТ розпочалося 21 липня 2008р. Ми, батьки-вихователі привезли перших двох дітей з інтернату до нашого будинку саме в цей день. І разом з Сашком та Владкою почали обживати дім у якому стіни ще віддавали запах свіжої фарби. У нашому домі який належить словацькій благодійній організації «Посмішка як дарунок», тоді працювало багато волонтерів, які власне старалися підготувати для нас цей будинок і ми їм за це щиро вдячні.

         Не пройшло і два місяці після нашого звикання один до одного, як із обласної служби у справах сім'ї та молоді нам прийшло повідомлення що в одній лікарні знаходяться троє хлопчиків (10, 6 та 2 років), батьків яких позбавили батьківських прав. Так як у нас у будинку було достатньо місця, ми поїхали познайомитись з цими трьома братиками і запропонувати їм затишок у нашій Сім'ї. Важливу роль у нашому знайомстві мав Михайлик, йому тоді було усього 10 років, а він мав зробити вибір не тільки за себе але і за двох своїх молодших братів. Неможливо забути його слова «казали що нас розлучать і віддадуть у різні інтернати, а я Ваську (6р) і Дімку (2р) нікому не віддам». Коли ми йому роз'яснили, що у нашому будинку вони будуть жити разом, навіть у одній кімнаті Мішка заспокоївся і почав розпитувати про наше життя – буття із першими дітками і пообіцяв, що обов'язково нам зателефонує і повідомить про своє рішення. Не пройшов і тиждень як він нам зателефонував і попросив щоб ми за ними приїхали. Нашій радості не було меж, адже ці братики будуть разом, але на жаль, у Василька туберкульоз колінного суглобу правої ноги у занедбаному стані. І нам прийшлось чекати на нього цілий рік. Мішка і Дімка дуже швидко призвичаїлись у нашому будинку. Хоча маленький Дімка і був хворобливим і нам потрібно було немалих зусиль докласти щоб він почував себе добре

          Останню сім'ю яку ми прийняли до себе було взято із інтернату. Павлик - 10р., Василинка – 8р., Мішка – 5р. Ці дітки багато пережили , тому встановити з ними контакт було дуже важко. Але терпеливе спостереження дає свої плоди, наші стосунки з цими дітками стають дедалі кращими.

         Зараз відсвяткували другу річницю нашого будинку. Можна впевнено сказати що живемо як одна велика родина, разом садимо город, їздимо за кордон на відпочинок, готуємось до зими консервуванням, вчимо шкільні завдання. А рік тому нам зробили величезний подарунок – новенький мікроавтобус. До цього часу ми не могли нікуди виїжджати адже у Василька була нога в гіпсі. У своєму відчаї ми писали та відсилали листи мейлом різним благодійним організаціям та різним високопоставленим людям. І одного дня від єпископа Рудольфа Балажа з міста Банска Бістріца (Словаччина), прийшла відповідь щоб ми не шукали більше благодійників, він нам подарує новенький мікроавтобус. Це було справжнє диво, і ми щодня в своїх молитвах дякуємо Богу за це диво, за єпископа Р. Балажа та за всіх людей з добрими серцями які помагають нам та іншим дітям сиротам.  

        Напевно потрібно дещо розповісти і про нас батьків-вихователів, то розпочну з того, що нас у 2008 році як батьків-вихователів запросила благодійній організації «Посмішка як дарунок» і ми погодились. Ми Йосип і Ліза Посипанка – молоде подружжя пройшли підготовку і відповідні курси і дістали дозвіл бути батьками-вихователями в Закарпатській обл.

        Батько-вихователь – Йосип в 2009р здобув повну вищу освіт за спеціальністю «психологія». З 2007р. Здобуває післядипломну освіту для отримання кваліфікації " психотерапевт за методом символдрами ".

        Мама-вихователь – Ліза студентка Ужгородського Національного Університету, факультет суспільних наук за спеціальністю соціальний працівник. Також з 2007р. здобуває післядипломну освіту для отримання кваліфікації " психотерапевт за методом символдрами ".

         Разом ми пройшли багато соціально-психологічних тренінгів, пройшли групову (50 академічних год.) та індивідуальну психотерапію (30 год) за методом символдрами.

          Також ми в 2006р закінчили польську школу лідерів в м. Люблін (200 академічних год).

          Наше навчання, наші всі тренінги, психотерапія допомагають нам краще порозуміти дітей, дбати про їх добробут та вчити їх, що їхнє майбутнє залежить від них.

     
Останнє оновлення на Середа, 19 Жовтень 2011, 13:44
 

Хто нас відвідує!